Допомога вчителю

 Допомога вчителю для виконання випускної роботи



    Приклади наукових статей. Наукова стаття відрізняється від звичайного повідомлення в газеті, від статистичної довідки (ми зробили те-то). На сторінці доктора педагогічних наук, професора Давиденка А. А. "Наукові публікації" можна побачити переважну більшість його статей.





 «Вища школа і ринок праці: інтеграція, модернізація, інтернаціоналізація» - таку назву мала Всеукраїнська науково-практична конференція, яка відбулась 19-21 жовтня 2016 р. в Мукачівському державному університеті. На пленарному засіданні конференції мав виступити доктор педагогічних наук, професор Давиденко А. А. Проте відрядження не відбулось.            
   Науковий вісник названого університету опублікував його статтю, у якій відображено основні положення виступу.
    Вихідні дані статті: Давиденко А. А. Необхідність зміщення акцентів в освітньому процесі з передачі готових знань до розвитку здібностей людини / А. А. Давиденко // Науковий вісник Мукачівського державного університету. Серія «Педагогіка та психологія»: зб. наук. пр. / Ред.кол.: Товканець Г.В. (гол.ред.) та ін. – Мукачево : Вид-во МДУ, 2016. – Випуск 2 (3). – 226 с. С. 67-74.


УДК: 371.315.5     
                                                   Давиденко Андрій Андрійович
доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри природничо-математичних дисциплін Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. К.Д. Ушинського

НЕОБХІДНІСТЬ ЗМІЩЕННЯ АКЦЕНТІВ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ З ПЕРЕДАЧІ ГОТОВИХ ЗНАНЬ ДО РОЗВИТКУ ЗДІБНОСТЕЙ ЛЮДИНИ

   Анотація: Стаття присвячена проблемі реформування освітнього процесу в школі та вищих навчальних закладах України. Проблема, на думку автора, полягає не лише у відсутності належного матеріального забезпечення навчальних закладів, зокрема навчальними приладами, комп’ютерами та ін. Більш відчутних змін можна досягти внаслідок зміщення акцентів у навчанні з передачі учням та студентам готових знань на розвиток їх здібностей. Для цього ним розроблені відповідні завдання та інші дидактичні засоби. Вони пройшли відповідну апробацію та впроваджені у педагогічну практику, зокрема в підготовку та проведення заснованих Міністерством науки і освіти з його ініціативи Всеукраїнських відкритих турнірів юних винахідників і раціоналізаторів та Всеукраїнських конкурсів юних дослідників та винахідників «Едісони ХХі століття».
Ключові слова: готові знання, розвиток, здібності, творчі здібності, дослідницькі здібності.
Аннотация: Статья посвящена проблеме реформирования образовательного процесса в школе и высших учебных заведениях Украины. Проблема, по мнению автора, заключается не только в отсутствии должного материального обеспечения учебных заведений, в том числе учебными приборами, компьютерами и др. Более ощутимых изменений можно достичь в результате смещения акцентов в обучении с передачи ученикам и студентам готовых знаний на развитие их способностей. Для этого им разработаны соответствующие задания и другие дидактические средства. Они прошли соответствующую апробацию и внедрены в педагогическую практику, в частности в подготовке и проведении основанных Министерством науки и образования по его инициативе Всеукраинских открытых турниров юных изобретателей и рационализаторов и Всеукраинских конкурсов юных исследователей и изобретателей «Эдисоны XXI века».
Ключевые слова: готовые знания, развитие, способности, творческие способности, исследовательские способности.
Abstract: Davidenko A A. The need to emphasize the educational process to transfer ready knowledge to the development of human capabilities. The article deals with the problem of reforming the educational process in schools and higher educational institutions of Ukraine. The problem, in my opinion, is not only the lack of adequate financial support institutions, including educational devices, computers and others. More significant changes can be achieved due to a shift of emphasis in the training of pupils and students transfer ready knowledge to develop their abilities.
Performed by the author showed that the educational process in physics and other natural sciences has significant opportunities to diagnose inclinations of the child to a certain activity. He also has opportunities for development of skills.
The author developed appropriate objectives and other educational tools, teaching techniques and methods, and new organizational forms of work with students. They have been tested and implemented appropriate in teaching practice, particularly in the preparation and conduct established by the Ministry of Education and Science initiative of its nationwide open contest of young inventors and innovators and nationwide competitions for young researchers and inventors Edison XXI century. Students who participate in these events and have good results in the development of their creative (inventive) capabilities. They get patents for inventions that are implemented in practice.
The article also points to emerging obstacles and risks. The most serious of these are stereotypes formed in teachers teaching activities. The role of teachers see students transferring existing knowledge. They believe that the more knowledge will graduate, so it is better prepared for life. However, they believe that man only knowledge required to adapt to the surrounding world, and not for his conversion. Practice has shown that this stereotype is too stable and disrupt it is not always possible.
To improve the business conducted by the author related to one of the teachers. It acquaints them with psychological concepts relating to the abilities of the child, appropriate diagnostic techniques gives these instincts, attracted them to role-playing games, training and more.
Keywords: ready knowledge development, skills, creativity, research skills.

Нашій системі освіти пропонувалось стільки реформ, що при їх здійсненні освітній рівень кожного підростаючого покоління міг би стати у декілька разів вищим, ніж він є насправді. Проте, як ми бачимо, ніяких відчутних змін на краще не відбулось. Більше того, іноді здається, що ми повертаємось назад. З цим вже погоджується й президент Національної АПН України, дійсний член Національної АН Василь Кремень [6].
Водночас не хотілось би все те, про що ми говоримо, відносити на рахунок нашої системи освіти. Людина формується у сім’ї та соціумі взагалі. Вже до часу навчання в школі вона отримує значну кількість знань про суспільство, відносини між людьми, професії, доходи власної сім’ї та доходи в сім’ях тих дітей, з якими вона спілкується. З часом вона впевнюється в тому, що для того, щоб бути в сучасному житті успішним не обов’язково після закінчення школи продовжувати навчання у серйозному виші. Для отримання диплому, який би дозволяв молодій людині писати в резюме, що вона має вищу освіту, достатньо подати документи до одного з чисельних філіалів університетів, які для здійснення своєї освітньої діяльності орендують декілька кімнат у будинку, де водночас функціонує автошкола та клуб собаківництва (це реальний приклад).
Іноді підсвідомо з’являються думки стосовно вже традиційного прагматизму наших молодих людей, який тягнеться, принаймні, з того часу, коли людству стало відомим висловлювання Шарикова з «Собачого серця» Михайла Булгакова: «Навчатись читати зовсім ні до чого, коли м’ясо й так пахне за версту». А для чого гризти граніт науки, думає нинішнє покоління учнів, коли не лише наяву, а й в ЗМІ не вдається почути хоча б щось про розвиток вітчизняної промисловості, медицини, сільського господарства й, тим більше, науки, де буде необхідність у висококваліфікованих фахівцях. Відомі класичні схеми Товар – Гроші – Товар та Гроші – Товар – Гроші для сучасної дитини набагато зрозуміліші у порівнянні з електросхемами і в доступних їй масштабах відразу працюють на її ж користь. То для чого ж їй забивати комірки власної пам’яті законами фізики, математики, біології, хімії, які зараз і в близькому майбутньому не принесуть їх такого прибутку, як діяльність за згаданими вище схемами. При цьому ми, звичайно, випускаємо з поля зору тих дітей, які просто не можуть не навчатись. Проте й тут не слід приховувати їх сподівання стосовно майбутнього працевлаштування за межами держави.
Проте, як би там не було, система освіти (якщо вона підпадає під категорію системи, бо остання є досить складним утворенням з певної кількості взаємодіючих між собою елементів за допомогою прямих та обернених зв’язків) потребує змін, які б полягали не лише у зміні навчальних програм, впровадженні нових прийомів, методів, засобів та організаційних форм роботи з учнями та студентами, а й орієнтували вчителя та викладача на розвиток у замовника освітніх послуг переданих йому за спадковістю задатків до певного виду діяльності у відповідні здібності. Звернімо увагу, все, що запроваджувалось, орієнтувало вчителя на передачу учням готових знань. Будь-яке нововведення фігурувало разом зі словом навчання, яке й полягало в передачі готових знань. Згадаймо: диференціація навчання, індивідуалізація навчання, особистісно зорієнтоване навчання, проектне навчання, навчання без домашніх завдань, навчання для майбутнього тощо. До цього ще можна додати наочне навчання, дидактичні засоби навчання, нестандартні методи навчання, різноманітні прийоми та ін. Навіть такі штучні прийоми як «мікрофон», «ажурна пилка», «гронування», «кубування» та їм подібні, згідно з очікуванням тих людей, хто їх так активно запроваджував у освітній процес, були орієнтовані на ту ж передачу готових знань. Про результативність останніх хочеться не говорити, а, більше, мовчати, бо якби вони приносили відчутний на практиці результат, то вся «армія» вчителів, які готують учнів до участі в олімпіадах, турнірах та різноманітних конкурсах, працюють репетиторами, користувались би ними так, як і всім іншим… Проте звичайне навчання приносило гарний результат. Наші діти знають набагато більше, ніж їх ровесники з багатьох інших країн світу. Вони знають, тобто пам’ятають та можуть відтворити під час поточного та будь-якого іншого контролю цих знань (аж до тестування під час проведення вже всім відомого ЗНО). Ми, немов би, готували випускників наших навчальних закладів до гри в «Поле чудес», «КВН», до участі в конкурсах типу «Самий розумний» тощо. Автору хотілось би, щоб той, хто читає дану статтю, ознайомився й з статтею В. Г. Кременя [6].
Варто відмітити, що існуючий освітній процес є занадто живучим, тобто слід, як вже відмічалось вище, очікувати опору при суттєвому втручанні в нього. Спробуємо це пояснити.
По-перше, старе (мається на увазі. Існуючий освітній процес) вже занадто відшліфоване як вчителем так і викладачем (далі будемо обох називати вчителями, а учнів та студентів також лише учнями) і тому виконується в автоматичному режимі. Відмовитись від цього буде занадто важко.
По-друге, значна частина вчителів до цього часу вважає, що лише вони є носіями знань, хоча це вже давно не так. Насправді ж, джерел знань або інформації набагато більше (зараз ми не будемо диференціювати ці поняття) і вони такою ж мірою доступні як вчителям так і їх учням. Тому, наприклад, вчитель фізики має не лише подати матеріал, який регламентований шкільною програмою та підручником, а й бути готовим до дискусії з учнями про теорію струн, про темну матерію, про результати останніх досліджень на Великому Адронному Колайдері та ін. Очевидно, що в даному випадку допоможе активне використання в процесі самоосвіти вчителя інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ). Звернімо увагу, - не під час здійснення освітнього процесу, а під час роботи над собою.
На даному етапі викладу своїх думок автору хочеться ще раз акцентувати увагу на тому, що вчитель вже не є єдиними джерелом інформації. Проте цього боятись не слід, адже, як вже видно, автор не вважає, що ми маємо готувати енциклопедистів, які багато про що (не щось) знають, але мало що можуть використовувати для задоволення хоча б власних життєвих потреб. А ще слід звернутись до власної пам’яті й знайти відповідь на наступні запитання: скільки наших учнів стали математиками, скільки фізиками, скільки хіміками? Чи знайшли таких? Проте не варто засмучуватись та докоряти себе. Матеріал математики в розвитку дитини виконував свою, властиву йому функцію, наприклад, розвивав логічне мислення. Матеріал фізики розвивав причинно-наслідкові зв’язки. Чи може в цьому змагатись будь-яка інша наука? А ще фізика, разом з хімією та біологією, формували у нього уявлення про навколишній світ. Матеріал будь якого предмету, зокрема природничо-математичних предметів важливий не так для запам’ятання з метою наступного відтворення окремих, уособлених знань, а для розвитку самої людини. А роль вчителя має полягати не лише в передачі учням готових знань, але й в демонстрації їм власного стилю мислення. Тепер стають зрозумілими висловлювання дітей через декілька років після закінчення навчання в тому чи іншому закладі: «Я навчався у Пономаренка!», «А в мене дидактику фізики викладав Коршак!» тощо. Звичайно ж, такі фрази не позбавлені схвалення діяльності названого фахівця, захвату ним, та вдячності випадку чи Богові за надану можливість «доторкнутися» до цієї людини. І, мабуть, мало хто буде нагадувати іншій людині, наскільки він оволодів знаннями з фізики, адже обсяг знань завжди є обмеженим і якщо буде необхідно, молода людина продовжить їх здобувати під час навчання у відповідному вищі, а те що молода людина під час спілкування зіткнулась із цікавим зразком стилю мислення, у неї залишиться назавжди.
А ще слід сказати й про те, що в останній час багато говорять про слабку матеріальну базу, зокрема кабінетів фізики, біології та хімії. Це, звичайно, так, проте для навчання фізики годяться ті всі прилади, які були у свій час закуплені в ці кабінети. Щось можна поновити та відремонтувати. Частину приладів, зокрема з механіки, можна виготовити власними руками (можна разом з учнями). Багато чого можна взяти з кабінетів тих шкіл, які припиняють своє існування. Між іншим, якщо говорити про оснащення кабінетів, то в цьому слід побачити й такі старання, які вже перевищили розумну межу. Нехай заперечить автору хтось із вчителів математики, фізики, хімії та й деяких інших предметів, що сучасна невеличка дошка, на якій можна писати лише спеціальними фломастерами, зробила процес навчання згаданим предметам кращим у порівнянні з тим, коли в класі чи аудиторії висіла всім відома дошка, по якій було досить легко писати крейдою. Або ж, що краще: під час вивчення теми «піраміда», продемонструвати за допомогою мультимедійного проектора її готове зображення, чи виконати його на дошці у присутності учнів чи й з їх участю? У всьому має бути міра, перевищення якої приводить до звичайного безглуздя та марнотратства.
Не варто також, на думку автора, великі надії покладати й на інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) в освіті. На даному етапі, їх використання досягло можливого рівня. Вчителі та учні користуються глобальною мережею Internet, завдяки чому мають доступ до відповідних електронних ресурсів. В педагогічну практиктику впроваджуються цифрові технології. Окремі діти (ті, які здатні) оволодівають програмуванням тощо. Проте в переважній більшості використання ІКТ в освітньому процесі вчителями зводиться до заміни тексту лекцій презентаціями, виконаними у відповідному середовищі. Можна погодитись, що це оновило певною мірою вже відомі дидактичні засоби, але не настільки, щоб ми отримали відчутний результат у досягненнях наших учнів, у підготовці фахівців з вищою освітою, які були б здатні створювати те, що ми купуємо із-за кордону.
Це лише аналіз того, що ми маємо в нашій освіті. До цього ще можна було б додати перестановку з одного місця на інше навчального матеріалу, зміни терміну навчання дитини в школі та багато чого іншого. Більш детально про це автором викладено в його працях [1-5]. Не слід також думати про те, що все так гарно з освітою і за межами нашої держави. Скрізь є певні труднощі як загального так і часткового характеру [7].
Головним, на думку автора, для посування вперед має бути зміщення акцентів у освітньому процесі з традиційної передачі учням готових знань на розвиток отриманих ними за спадковістю задатків у відповідні здібності. Причому особливу увагу слід звертати на розвиток дослідницьких та творчих здібностей дитини. Маючи розвинуті дослідницькі здібності людина стає здатною до всебічного вивчення певних явищ, що відбуваються у природі та суспільстві. В результаті цього з’являються нові знання. А за умови наявності у людини творчих здібностей, можуть з’являтись нові технічні пристрої та технології. На даний час це майже все те, що ми купуємо за кордоном. А говорячи про лауреатів Нобелівської премії, тобто тих дослідників, які зробили суттєвий внесок в науку, ми називаємо імена людей, які працюють також за межами нашої країни.
Спробуємо пояснити це на конкретних прикладах.
Спочатку про подачу вчителем нового матеріалу. Якщо, наприклад, вчитель знайомить учнів з проходженням електричного струму в газах, то згадує й блискавку, як таке явище, якого слід лише… боятись. Водночас він дає рекомендації стосовно поведінки людини під час грози. І все це вірно. Так як вимагає програма. Проте це не вірно з точки зору залучення дитини до продуктивної, творчої діяльності: блискавка «несе» надзвичайно велику кількість енергії, яку слід було б навчитись використати на користь людини. І завдання типу «Запропонуйте пристрій, який би дозволяв перетворювати енергію блискавки в традиційні види енергії, якими могла б користуватись людина» можливо спонукало б декількох дітей то творчої діяльності.
Ще один приклад. Стосується він теплового розширення тіл. Ми повідомляємо учням в основному про врахування негативної дії даного явища: щоб рейки залізниці не вигиналися – між ними роблять зазори, а щоб не розрушився міст – один його кінець кладеться на ролики. Проте, чому б знову ж не запропонувати учням створити (хоча б на папері) пристрої, які б дозволяли отримувати значні зусилля, двигуни, у яких робочим тілом може, наприклад, бути металевий стержень або біметалічна пластинка?
Автором створена система дослідницьких та творчих (винахідницьких) задач для задоволення потреб освітнього процесу з фізики [2, 5].
Приклади дослідницьких завдань:
1. Налийте звечора у прозору пластикову пляшку води (близько 2/3 її обєму) і закривши її герметично кришечкою, поставте на підвіконні. Вранці уважно розгляньте вільну від води внутрішню поверхню пляшки і опишіть те, що вам вдалось побачити. Замалюйте те, що ви спостерігали. Поясніть, будь-ласка, спостережуване явище.
2.   Дослідити процес охолодження води.
Обладнання для виконання дослідження слід вибрати самостійно.
3. Відомо, що очі деяких тварин «світяться». Знайдіть пояснення даному явищу. Окрім цього, спробуйте дослідити, чи завжди очі одного виду тварин, наприклад, кішок, «світяться» одним і тим же кольором.
Приклади винахідницьких завдань:
1. «Монітор ноутбука». Трапляються випадки, коли з необережності людина «закриває» ноутбук тоді, коли на його клавіатурі знаходяться певні предмети (олівці, ручки, флешка, провід від ручного маніпулятора («миші») тощо. Внаслідок цього може вийти з ладу або клавіатура, або й рідкокристалічний монітор. Запропонуйте простий спосіб або пристрій, які б попереджували людину про перебування в названих місцях зайвих предметів тоді, коли вона завершує роботу на персональному комп’ютері.
2. «Щілина замка». Іноді нам доводиться щілину замка шукати в темряві (наприклад, у підїзді, у якому вимкнуто світло). Робимо це ми навпомацки, користуючись власною механічною пам’яттю та інтуїцією. Запропонуйте пристрій або спосіб, який би допомагав у виконанні даної операції. Можливість пушуків щілини замка за допомогою кишенькового ліхтарика виключається.
3. «Індикатор завантаженості». Збираючись в дорогу, наприклад, для поїздки на турнір юних винахідників і раціоналізаторів, людина бере з собою чимало речей. Іноді їх набирається стільки, що ручки сумки (або й сама сумка) не витримують діючої на них сили. Запропонуйте простий, влаштований в сумку індикатор, який би повідомляв про те, що маса зібраних до сумки речей перевищує допустиму.
Подібні задачі давались автором не лише на уроках та в позаурочній роботі з предмету, а й учасникам Всеукраїнських турнірів юних винахідників і раціоналізаторів, Всеукраїнських конкурсів юних дослідників та винахідників «Едісони ХХІ-го століття». Вони отримали схвальні відгуки від вчителів України, Республіки Білорусь, Республіки Молдови та інших країн.
Прийоми та методи залучення учнів до дослідницької та творчої діяльності досить детально викладені автором у його працях [1-5], а вище вже подані окремі завдання, які ми пропонуємо використовувати у освітньому процесі. Тому ми зупинимось лише на тих слабких місцях, без усунення яких зрушити з місця справу ніяк не вдається.
Перше, на що ми звертаємо увагу, це на подолання в свідомості вчителя стереотипів мислення. Свою роль вчителі бачать у передачі учням вже існуючих знань. Вони вважають, що чим більше випускник школи отримає знань, тим він стає краще підготовленим до життя. При цьому вони впевнені, що знання потрібні людині лише для адаптації до оточуючого світу, а не для його перетворення (згадаймо приведені вище автором приклади про блискавку та ін.). Практика показала, що цей стереотип занадто стійкий і розрушити його вдається не завжди. Ця ідея була головною під час їх навчання в педагогічному виші, цим був пронизаний там весь навчальний процес, саме такий приклад подавали викладачі тощо. З тим же самим вони зіткнулись й з приходом на роботу в школу. Їх примушували працювати лише на передачу готових знань, це було і до цього часу залишається в педагогічній практиці школи. Зрізи знань, тематичне оцінювання знань, незалежне оцінювання знань… Як бачимо, всюди присутнє одне й те ж саме слово знань.
З метою подолання цього усталеного стереотипу автором проводяться відповідні заняття із вчителями. Він знайомить їх із психологічними поняттями, що стосуються здібностей дитини, дає відповідні методики діагностики цих задатків, демонструє можливості розвитку виявлених задатків у здібності. Особливу увагу автор звертає на вже існуючі досягнення учнів у розвитку їх творчих здібностей. Вражаючими для вчителів є наступні приклади з педагогічної практики автора. Мова йде про учасників його авторського проекту – Всеукраїнського турніру юних винахідників і раціоналізаторів минулих років. Дмитренко Максим під час навчання в школі запатентував 14 винаходів. Давиденко Павло в десятому класі нагороджений Золотою медаллю Всесвітньої організації інтелектуальної власності (м. Женева) у номінації «Кращий молодий винахідник». Дрига Ольга запрошена на навчання до Франції. Зараз є професором Прінстонського університету (США) й виконує дослідження на Великому Адронному Колайдері в ЦЕРНІ (м. Женева). Очевидно, що такі приклади не можуть не вплинути на очікувані нами зміни в свідомості вчителя. А згодом він перестає дивуватись тому, що круглий відмінник навчання у школі та виші не завжди досягає того, чого досягає людина, яка не мала таких значних успіхів у навчанні, проте вона працювала над розвитком здібності до певного виду діяльності.
Значні складнощі є і в залученні вчителів до рольових ігор, наприклад, до відпрацювання ролей Винахідника, Патентознавця та Технолога, які грають наші учні під час їх участі у згаданому вище турнірі.
По перше, заважає той же стереотип (лише передача знань і нічого більше). Вчитель наскрізь пронизаний даною роллю і тому не може уявити себе в іншій, наприклад, у ролі винахідника (творця), адже, щоб грати дану роль, спочатку потрібно щось винайти. І тоді він впевнюється, що упродовж всієї його педагогічної діяльності він грав занадто просту роль, ту роль, яка набагато простіша у порівняння з тією, яку йому пропонує сучасність. Згадаймо дні так званого самоуправління в школі. Одним із елементів цього самоуправління було те, що ми за декілька годин були здатні підготувати обрану нами дитину для проведення уроку з певної теми. І нічого не було дивного в тому, що досить часто дитина проводила урок не гірше, ніж сам вчитель… Є над чим подумати?
По-друге, вчитель зі стажем не завжди може легко перевтілитися в ту роль, яку йому потрібно зіграти. Це чисто психологічно. Він завжди був носієм істини, а тут результат його ситуативної діяльності хтось має аналізувати та ще й прилюдно…
Проте з часом нам вдається долати цей другий стереотип (хоча й не у всіх педагогів). Справа полегшується створеними нами відеофільмами з реальної практики проведення турнірів (маємо близько 4-х терабайт відзнятих ігор турнірів), безпосередньою участю в іграх самого викладача курсів підвищення кваліфікації тощо.
Наші дослідження показали ефективність такого підходу до здіснення освітнього процесу. Зараз ми працюємо над його удосконаленням, розробкою відповідних посібників, збірників задач та лабораторних робіт з фізики.
Список використаних джерел:
1. Давиденко А. А. Від педагогіки знань – до педагогіки розвитку здібностей // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. Вип.97 / Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка; гол.ред. Носко М.О. – Чернігів,: ЧДПУ, 2012, - 520 с. – С. 176-179.
2. Давиденко А. А. Науково-технічна творчість учнів: навчально-методичний посібник для загальноосвітніх навчальних закладів. - Ніжин: ТОВ “Видавництво “Аспект Поліграф”, 2010. – 176 с.
3. Давиденко А. А. О необходимости переориентации процесса обучения физике на развитие творческих способностей учащихся // Учебный эксперимент в образовании. – 2014. - №3.- С. 43-50.
4.  Давиденко А. А. Обновление содержания повышения квалификации учителей физики в системе дополнительного профессионального образования // Научное обесечение системы повышения квалификации кадров: научно-теоретический журнал // 2014. - №2(19). – С. 103-107.
5. Давиденко А. А. Теоретичні та методичні засади розвитку творчих здібностей учнів у процесі навчання фізики: дис... д-ра пед. наук: 13.00.02 / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. - К., 2007. – 467 с.
6. Кремень Василь Чому ми бідні, якщо такі освічені? «Дзеркало тижня. Україна» №6, 20 лютого 2015 [Електронний ресурс]. – режим доступу: http://gazeta.dt.ua/EDUCATION/chomu-mi-bidni-yakscho-taki-osvicheni-_.html
7. Stöck Kay Die Schule macht viel falsch [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.zeit.de/2016/09/unterricht-schulen-scheitern-eltern-lehrer-belastung-perspektiven






Педагогіка і психологія. Вісник НАПН України. – 2011. - №4(73). – С.78-85.

ТВОРЧІСТЬ ЯК ПРОЦЕС ГАРМОНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ
Давиденко А. А.
Чернігівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Стаття присвячена проблемі розвитку обдарованості дитини до творчості. В ній доводиться, що творчість є процесом гармонізації системи і це має лежати в основі розвитку творчих здібностей дитини.
Статья посвящена проблеме развития одаренности ребенка к творчеству. В ней доказывается, что творчество является процессом гармонизации системы и это должно лежать в основе развитии творческих способностей ребенка.
The article deals with the development of gifted children to creativity. It is proved that creativity is a process of harmonization of the system and this should underpin the development of creative abilities of the child.

Ключові слова: задатки, здібності, обдарованість, розвиток, творчість.
Keywords: deposit, ability, aptitude, development, creativity.
Проблема розвитку та наступної підтримки обдарованості дитини є важливою з двох міркувань:
1. Людина, яка має більш високий рівень розвитку певних здібностей у порівнянні з іншими людьми, здатна виконувати складнішу роботу й досягати при цьому вищих, у порівнянні з ними, результатів.
2. Людина, якій вдалося розвинути надані за спадковістю задатки до певного виду діяльності у відповідні здібності, має можливість реалізувати себе у власній, як говорять в останній час, життєтворчості, що дає їй відчуття власної гідності, радості та щастя.
Не можна сказати, що дана проблема є новою. Доступні нам джерела, що відображують життя різних поколінь людей, дають нам свідчення того, як здійснювався пошук таких молодих людей, які б не просто були працездатними та дисциплінованими, а ще й мали обдарованість до певного виду діяльності. І це поширювалось на всі професії – від звичайного ремісництва до науки, мистецтва, політики тощо. Особлива увага при цьому зверталась на обдарованість людини до творчості.
Варто відмітити, що в поле зору науковців дана проблема попала не так вже й давно – близько ста років тому. Одним з перших авторів теорії творчості був С. О. Грузенберг. Але навіть він сам не зміг назвати свою теорію науковою. З його точки зору це скоріше було зібрання окремих фактів та випадкових емпіричних даних, які були взяті із фізіології нервової системи, невропатології, літератури, мистецтва тощо. Це зібрання доповнювали також окремі уривки автобіографій та самоспостережень відомих на той час творців [1]. Далі можна назвати таких авторів як П. К. Енгельмеййєр [9] та, П. М. Якобсон [10]. Вони одними з перших визнали, що творчість обіймає більш широку сферу людської діяльності, ніж мистецтво, і зробили перші спроби показати іншим людям етапи одержання винаходу, тобто, як ми зараз розуміємо, прописи (автор не схильний до використання модного нині виразу алгоритм винаходу) технічної творчості.
Особлива увага до творчості з’явилась в часи здійснення науково-технічної революції, зокрема в перші роки розвитку космонавтики. Провідними державами світу були прийняті відповідні програми, які не могли не спонукати науковців до пошуків механізмів діяльності людини, яка створює оригінальний продукт, що й є власне творчістю.
Зараз про творчість написано вже занадто багато. Всі «знають» як навчити творити, проте ніхто з цих «знавців» не продемонстрував як це можна реалізувати на практиці. З’явились публікації, у яких витоки творчості пояснюються відхиленнями у психічному здоров’ї творців. До цього долучилися психіатри і почали вивчати медичні карточки геніальних людей. Італійський судовий психіатр Ч. Ломброзо  результати такого аналізу виклав у відомій праці «Геніальність та божевілля» [7]. Близька до неї за змістом є й видана в 1968 та в 1976 рр. в бувшій Німецькій Демократичній Республіці книга Карла Леонгарда «Акцентуйовані особистості». Вона була перекладена на російську мову і в 1981 році видана в Україні [6]. Менш значимі, проте більш «підсмажені» такого ж змісту повідомлення (до категорії статей їх віднести не можна) систематично з’являються на сторінках не занадто авторитетних сучасних видань. При цьому ніхто із авторів згаданих публікацій не зробив аналізу стосовно цього двох вибірок, до однієї з яких би входили творці (експериментальна група), а до іншої ті, що не належать до цієї категорії (контрольна група). Зрозуміло, що до останньої групи варто включить і тих людей, які побачили витоки творчості у психічних захворюваннях, людей, що здатні творити. Результати спрогнозувати не важко...
Хочеться ще раз нагадати загальновідому істину: у нас всі знають, як навчати, лікувати, керувати економікою тощо. При цьому не заперечується той факт, що не кожна людина може замінити в квартирі електророзетку, кран системи водопостачання, керувати автомобілем, а то й їздити на велосипеді. Порівняйте складність процесів, які згадані в двох останніх реченнях. До переліку сфер людської діяльності, які перераховуються на початку абзацу, можна додати ще й те, що чимало «фахівців» сміливо беруться й за інтерпретацію процесу творчої діяльності. При цьому відомо, що самі вони нічого не створили. Якщо вони іншої стосовно цього думки, то справа лише ускладнюється...
Наразі логічно буде поставити два запитання.
1. Чи може людина, яка не відноситься до категорії творців, зрозуміти процес творчості?
2. А чи доступний для розуміння процес творчості самому творцеві?
Не хочеться бути категоричним, проте на перше запитання відповідь буде такою. Зрозуміти зможе, проте лише після того, як це йому пояснять ті, хто причетний до процесу творчості, тобто творці. Він може зрозуміти, але не зможе відчути.
Формулюючи відповідь на друге запитання, категоричності хочеться уникнути ще більше. Процес творчості занадто складний. Здійснюється вона на межі свідомості й підсвідомості. І вона, на думку автора (як винахідника та людини, яка виконала докторське дослідження, присвячене проблемі розвитку творчих здібностей учнів [2]), має захисну функцію. Як тільки ми хочемо зрозуміти її механізм, навіть не вторгнутися до нього, а лише зрозуміти, вона припиняє функціонувати, зникає, як герой улюбленої дитячої казки. Проте після завершення акту творчості творцю, іноді вдається усвідомити та пояснити або хоча б описати етапи створення ним оригінального продукту. Тобто творець спроможний наблизитись до розуміння процесу творчості.
Зараз вже вдається зрозуміти обставини, за яких з’являються об’єктивні та суб’єктивні умови творчості. Першою з них є виникнення дисгармонії (невідповідності) між елементами відповідної системи. Наприклад, під час усного способу передачі інформації, зявляється можливість її спотворення. Особливо, якщо в цьому бере участь декілька чоловік. Хотілось би, щоб передавалась точна інформація, але результат – протилежний. Це і є згаданою вище невідповідністю або дисгармонією.
Проте справа не зрушиться з місця, якщо не з’явиться людина, що здатна, по-перше, помітити цю дисгармонію, а, по-друге, запропонувати спосіб її усунення, тобто гармонізувати дану ситуацію.
Даний процес не слід розуміти як такий, що є занадто простим. Мабуть слід погодитись з тим, що не всі люди здатні помічати, виявляти дисгармонію. Тисячоліттями передавали інформацію усно і це влаштовувало людей до того часу, поки вона не стала відігравати надзвичайно важливу роль у їхньому житті. Знайшлась людина (мабуть що й не одна), яка помітила особливість, недоліки усного переказу. До того ж, вона не просто помітила, а сформулювала проблему стосовно підвищення якості передачі інформації.
Звернімо увагу на те, що є люди, які помічають певну дисгармонію, але вони ніколи не ставлять проблему стосовно її усунення. Скриплять, наприклад, двері і хай скриплять. Це, звичайно, занадто простий приклад, але він, на думку автора, підтверджує сказане вище.
Далі йде процес пошуків причин виникнення дисгармонії. Слід вияснити, що саме вносить розлад у функціонування певної системи (наприклад, між пластиною петлі та тією частиною дверей, до якої вона прикріплена шурупами, виникло сухе тертя ковзання, під час якого й з’являється характерний звук – скрипіння). Якщо повернутись до нашого першого прикладу з передачею інформації, то причиною виникнення неточностей може бути те, що людина не правильно зрозуміла почуте від іншої людини, щось додала до сприйнятого внаслідок власної уяви та фантазії, не все згадала під час передачі інформації іншій людині тощо. Після встановлення причин виникнення дисгармонії формулюється умова задачі, розвязання якої приводить до їх усунення.
Ось тут ми вже дійшли до спростування уявлень стосовно процесу творчості, які існують у кібернетиці, психології і, особливо, у педагогіці. Кібернетики, значна частина психологів та педагогів вважають, що процес творчості полягає у розвязуванні готової задачі. Але чи можна назвати творчість повноцінною, якщо вона, наприклад, полягає лише в тому, щоб прийти до висновку стосовно можливості усунення сухого тертя змащенням місця контакту двох деталей або ж міцнішого їх притисканням шурупами? Для цього достатньо лише розвязати готову, іншою людиною сформульовану задачу:
Задача 1.«Двері підвішені до лутки на металевих петлях. З часом деревина, з якої виготовлені двері, підсохла й між пластинами, якими петлі кріпляться до дверей, та самими дверима виникло сухе тертя, внаслідок чого вони почали скрипіти. Запропонуйте, як можна позбавитись такого негативного явища».
Отже, процес розв’язування готової задачі є лише складовою частиною замкнутого (повного) циклу творчості, який має місце у реальному житті, і не просто частиною, а завершальним його етапом.
На основі висловлених вище міркувань можна запропонувати модель творчості, яка здійснюється за повним циклом (рис. 1).
Спочатку людина виявляє між елементами системи певну невідповідність, неузгодженість, певний розлад (є певна вихідна інформація, проте інші люди отримують її у спотвореному вигляді), що можна назвати одним словом дисгармонією.
Хочеться також привернути увагу до того, що наші міркування багато в чому подібні до філософського аналізу розвитку науки. Так, наприклад, відомий американський філософ Т. Кун доводить, що процес наукового відкриття починається з усвідомлення аномалії, тобто із встановлення факту порушення навіяних парадигмою очікувань, які направляють розвиток, – за його визначенням, – «нормальної» науки [5, с. 78]. Те, що Т. Кун вкладає в поняття аномалії в розвитку наукової теорії, відповідає нашій дисгармонії, яка властива процесу науково-технічної творчості. Серед вітчизняних психологів найближче до розуміння процесу творчості, як гармонізації стану певної системи підійшов В. В. Клименко [3,4].
Відчуття творцем стану дисгармонії приводить до постановки проблеми  стосовно усунення такого стану (наприклад, проблеми усунення спотворення інформації в процесі її передавання або ж проблеми усунення скрипіння дверей), тобто досягнення стану гармонії.
Далі здійснюється виявлення між елементами або ж у структурі самих елементів суперечностей, (про це говорилась вище: людина не правильно зрозуміла почуте від іншої людини, щось додала до сприйнятого внаслідок власної уяви та фантазії, не все згадала під час передачі інформації іншій людині тощо), які є причиною даної дисгармонії.
Після цього здійснюється постановка задачі стосовно усунення цих суперечностей (формулюється умова задачі, де вказуються суперечності, які не дозволяють зробити систему гармонічною).
Останнім кроком циклу є розв’язування задачі, яке полягає в усуненні відповідних суперечностей (закодувати інформацію, наприклад, графічними об’єктами або символами – в першому випадку та змастити місця притискання металу до деревини чи щільніше притиснути одна до одної дві деталі – у другому).
Легко зрозуміти, що кожен наступний пропонований нами цикл творчості буде починатись з виявлення іншої дисгармонії і завершуватиметься розв’язанням заново сформульованої задачі, в умові якої будуть вказані нові суперечності.
При цьому варто зауважити, що зміст кожного етапу циклу творчості залежить від суті виявленої дисгармонії. Звідси виходить, що, задача з однією й тією ж вимогою може мати не одне, а декілька розвязань. Все залежить від вихідних умов, які містяться в її умові. І це дійсно так. Це є очевидним не лише для винахідницької практики, а й для інших видів творчої діяльності людини.
У залежності від рівня розвитку творчих здібностей субєкта він може включатись у процес творчості на будь-якому етапі даного циклу. Виходячи з цього, ми можемо побудувати декілька моделей творчої діяльності. Кожна з цих моделей відповідає певному рівню творчості учня.
1.     Творчість на рівні розвязування готової задачі.
2. Творчість на рівні виявлення суперечностей, які дозволяють сформулювати умову задачі (перейти від поставленої проблеми до задачі).
3.     Творчість на рівні постановки проблем.
4.     Творчість на рівні виявлення дисгармонії.
Такі рівні творчості дозволяють створити методичну систему розвитку творчих здібностей учнів у процесі навчання фізики. З огляду на це, розглянемо їх більш детально.
1. Творчість на рівні розвязування готової задачі.
Це найнижчий рівень творчості. Суб’єкту залишається лише знайти спосіб усунення суперечностей, які лежать в основі дисгармонії. У реальній практиці такий рівень творчості зустрічається не часто (той, хто сформулював задачу, тобто виконав усі попередні етапи творчої діяльності, ніколи не залишить задачу не розв’язаною). Проте, будь-яка творча задача може мати значну кількість розвязань, тому, наприклад, винахідники завжди цікавляться не лише готовими задачами, а й їх розвязаннями. Останні вони використовують як аналоги або прототипи потенційних власних винаходів.
Найчастіше такий рівень спостерігається у навчальній діяльності. Подібні задачі відповідають рівню тренувальних вправ на початковому етапі діяльності, спрямованій на розвиток здібностей до науково-технічної творчості. Їх можна використовувати на етапах закріплення та перевірки знань учнів та студентів. Вони не мають обмежень стосовно будь-яких організаційних форм (урок, практичне заняття, домашнє завдання, заняття гуртка чи факультативу, турнір юних винахідників і раціоналізаторів та ін.).
Не зважаючи на все сказане вище, процес розвязування готової задачі може дати поштовх до здійснення творчої діяльності у більш широкому масштабі, за моделями вищих рівнів. При цьому, розв’язування “готової” винахідницької задачі може логічно перейти у розв’язування вже власно сформульованої конструкторської задачі і т.п.
2. Творчість на рівні виявлення суперечностей, які дозволяють сформулювати умову задачі (перейти від поставленої проблеми до задачі).
Даний рівень творчості характеризується тим, що вже є сформульована проблема. Суб’єкту потрібно буде здійснити всі наступні етапи циклу творчості, тобто виявити суперечності, які лежать в основі дисгармонії, сформулювати на їх основі умову задачі та розв’язати її. Такий шлях творчості проходить переважна частина інженерів промислових підприємств та працівників наукових установ.
З метою розвитку творчих здібностей учнів та студентів завдання такого типу можуть використовуватись як на уроці, та і в позаурочній роботі з предмету, зокрема під час проведення Всеукраїнських турнірів юних винахідників і раціоналізаторів (ВТЮВіР) та для організації науково-дослідницької діяльності учнів у секціях фізики та техніки Малої академії наук (МАН) України.
3. Творчість на рівні постановки проблеми.
Це досить високий рівень творчої діяльності. Починається вона з постановки проблеми. Далі йдуть всі інші етапи творчості. Варто зауважити, що не кожна людина, яка помітила дисгармонію між елементами певної системи, ставить проблему стосовно її усунення. Для постановки проблеми необхідна мотивація даної діяльності.
У реальній практиці така послідовність етапів творчості має місце, наприклад, тоді, коли визначаються перспективні напрямки діяльності наукової установи чи промислового підприємства, під час формування плану винахідницької та раціоналізаторської діяльності установ та підприємств, під час роботи над створенням складного пристрою, наприклад, автомобіля, літака, космічної станції, ЕОМ тощо.
З метою розвитку творчих здібностей учнів на даному рівні доцільно, наприклад, залучати учнів та студентів до підготовки та проведення фізичного експерименту. Під час такої діяльності досить часто виникають проблеми стосовно створення певних приладів або ж пристроїв іншого призначення. Проблема може бути сформульована на уроці або практичному занятті, а всі наступні етапи циклу творчості можуть реалізуватись на заняттях гуртка, факультативу або ж у домашніх умовах.
4. Творчість на рівні виявлення дисгармонії.
Людина самостійно виявляє дисгармонію між окремими елементами певної системи або між самою системою та навколишнім світом, на основі цього ставить проблему, виявляє суперечності, які приводять до дисгармонії, формулює та розв’язує задачу. Це, як вже зазначалось, вищий рівень творчості, який може спостерігатись з боку геніальних творців. Варто пригадати пропозиції введення в минулому на великих підприємствах та в наукових установах посад, які умовно називали “генераторами ідей”.
З метою розвитку творчих здібностей учнів у них слід розвивати відчуття гармонії. Лише та людина, яка здатна відчути, «побачити» гармонію, здатна помітити й дисгармонію.
До моделі творчості на даному рівні можна віднести й таку діяльність, яка здійснюється на основі відчуття дисгармонії між тим, що людиною отримала знаннями та тим, що ці знання ще не знайшли свого використання на практиці. Це є не чимось іншим як суперечністю між суб’єктом та потенційними об’єктами творчості. Перебуваючи у такому напруженому психічному стані, людина самостійно шукає, де б їй можна було використати нові знання. Так, наприклад, дізнавшись про те, що під час нагрівання збільшується об’єм тіл, учень прагне використати дане явище для створення значних зусиль, для здійснення точного переміщення тіл тощо.
Дана модель творчості відповідає поглядам на мотиви творчості американського психолога Н. Роджерс стосовно того, що під час такого акту людина відчуває певне “звільнення” [8]. Унаслідок здійснення акту творчості, у результаті якої відбувається гармонізація стосунків між елементами відповідної системи, вона відчуває описане Н. Роджерс “звільнення”. Такий шлях творчості властивий молодим винахідникам, наприклад, учням або студентам, чи так званим винахідникам-дилетантам. Перед ними ніхто не ставить ніяких завдань. Прояви творчості з їх боку спонтанні (в міру отримання знань). Вони не знають, що чогось не можна зробити і роблять це на основі щойно отриманих знань. Результати такої творчої діяльності досить часто приводять до вагомих результатів, хоча існує проблема стосовно їх оцінювання фахівцями, які працюють у тій галузі, до якої належить отриманий продукт.
Отже, творчість є такою діяльністю, під час здійснення якої відбувається процес гармонізації певної системи, що виявляється у створенні оригінального продукту. Рівень творчості (від розв’язування вже сформульованої, готової задачі – до виявлення дисгармонії між елементами системи) визначається рівнем розвитку творчих здібностей людини. Виходячи з цього, для розвитку творчих здібностей людини, в неї слід більше розвивати відчуття гармонії та дисгармонії, водночас виховувати в неї прагнення до гармонізації стосунків між об’єктами навколишнього світу.
Список використаних джерел:
1.        Грузенберг С. О. Психология творчества. – Минск, 1923.
2.        Давиденко А.А. Теоретичні та методичні засади розвитку творчих здібностей учнів у процесі навчання фізики: Дис… докт. пед. наук: - Київ: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2007. – 467 c.
3.        Клименко В. В. Как воспитать вундеркинда. – Харьков: Фолио; СПб.: Кристалл, 1996. – 463 с.
4.        Клименко В. В. Психологія творчості: Навч. посібник/В. В. Клименко. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 480 с.
5.        Кун Т. Структура научных революций: пер. с англ. И. З. Налетова. – М.: Прогресс, 1975. – 288 с.
6.        Леонгард К. Акцентуированные личности. Пер. с нем. – К.: Вища школа. Головное издательство, 1981. – 392 с.
7.        Ломброзо Ч. Гениальность и помешательство; Женщина преступница и проститутка; Любовь у помешанных: Сборник / Пер. с ит.; - Мн.: ООО «Попурри», 2000. – 576 с.
8.        Роджерс Н. Творчество как усиление себя // Вопросы психологии. – 1990. - №1. – С.164-168.
9.        Энгельмейер П. К. Теория творчества. – СПб., 1910. – 208 с.
10.   Якобсон П. М. Процесс творческой работы изобретателя. - М.: Изд- во ЦС ВОИ, 1934. – 135 с.






Давиденко А. А.
УДК: 37.015.31
ВИДИ РОЗУМОВОЇ ОБДАРОВАНОСТІ ДИТИНИ, 
ЇХ ДІАГНОСТИКА ТА РОЗВИТОК У ЗДІБНОСТІ
(Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. Вип.130 / Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г.Шевченка; гол. ред. Носко М. О. – Чернігів,: ЧДПУ, 2015, - 432 с. (Серія: педагогічні науки). -  С.55-58.)

Стаття присвячена важливій на даний час проблемі, без розв’язання якої не може успішно здійснюватись підготовка підростаючого покоління до продуктивної діяльності. Автор вважає, що розв’язанню даної проблеми, перш за все, сприятиме правильне розуміння працівниками освіти таких понять, як обдарованість дитини, її задатки, здібності тощо. Водночас з інтерпретацією даних понять автор знайомить із особливостями діагностики задатків до відповідної діяльності та тими видами діяльності, які сприяють розвитку задатків у здібності. Тут же він робить повідомлення про спостережуване ним явище спонтанного розподілу ролей в групах творців.
Ключові слова: обдарованість, обдарована дитина, задатки, здібності, інтелектуальні здібності, дослідницькі здібності, творчі здібності, розвиток, діяльність, навчання, система освіти.

Традиційно ми вважали, що освіта пострадянського суспільства є найкращою у світі. В якості аргументу, який підтверджував дану думку, приводились чисельні приклади того, що наші учні досить легко справлялись з тестовими завданнями для їх ровесників найбільш розвинутих країн. І ми цим пишались, адже наші учні, у порівнянні з учнями інших країн, знали набагато більше. Проте згодом виявилось, що випускник нашої школи та й вищого навчального закладу (ВНЗ) знає занадто багато, але далеко не завжди може скористатись цими знаннями на практиці. Наприклад, одним із важливих практичних напрямків використання знань на практиці під час навчання фізики вважається розв’язування учнями задач, якими заповнені чисельні збірники. Ніде в світі нема стільки збірників задач! Але чи багатьом випускникам школи прийдеться згодом розв’язувати задачу, наприклад, на рух тіла по похилій площині? Якщо проаналізувати, то такі задачі необхідні лише для… кращого запам’ятання формул, тобто їх використання орієнтоване також на оволодіння знаннями. Знання через практику. І не набагато більше.
Проте згодом ми усвідомили, що пишатись нашими педагогічними досягненнями слід дещо обережно. Ми багато знаємо, але високотехнологічні пристрої створюються в тих країнах, випускники шкіл та ВНЗ яких володіють меншим обсягом знань. Персональні комп’ютери, портали мобільного зв’язку, кращі холодильники, автомобілі та інше створюються не в нас (збирання, виготовлення не є створенням). В чому ж справа? Можливо не на те орієнтована наша освіта? Можливо ми так сприймаємо дитину (лише як накопичувач даних або інформації)?
Автор дотримується саме такої думки. Це відображено ним в основних його публікаціях [1-8], а також у його докторській дисертації [9]. Вже стає очевидним, що слід більше уваги звертати розвитку здібностей дитини, а не здійснювати лише передачу їй готових знань.
Слово очевидним вжито не випадково. Розвиток здібностей дитини вже досить давно декларується у всіх директивних освітянських документах. Проте існують причини, які гальмують дану справу. Одна з них полягає тому, що сучасна підготовка вчителя не дозволяє здійснювати розвиток здібностей дитини. Друга полягає в складності оцінювання досягнень дитини, тобто рівня розвитку її здібностей. Із знаннями все просто: можна здійснити усне опитування учнів, провести письмовий іспит або ж нині поширене тестування.
Отож проблема розвитку здібностей дитини є на даний час досить актуальною. І хотілось би, щоб наші педагогічні працівники знали те, що вже напрацьовано і успішно використовували його на практиці.
Відразу хочеться вказати на існуючу проблему термінології (понятійного апарату), яка стосується обдарованості дитини та її подальшого розвитку. Якщо говорити про точні науки, наприклад, про математику, то в ній є свої поняття. Якщо синусом кута прямокутного трикутника є відношення його протилежної сторони до гіпотенузи, то вже ніхто не візьме на себе відповідальності сказати щось інше, адже на цьому первісному понятті базується вся подальша тригонометрія. У педагогіці ж, навіть, люди, які вважають себе науковцями, не завжди дотримуються точності у визначенні деяких понять. Це, зокрема, стосується й проблеми обдарованості дитини.
Для того, щоб внести ясність у розумінні окремих понять, автором опубліковано статтю з назвою «Поняття обдарованості дитини» [6]. Стаття розміщена у доступному журналі і тому автор акцентує увагу лише на декількох її ключових поняттях.
   Під обдарованістю дитини слід розуміти лише наявність у неї вроджених задатків до певного виду діяльності. Задаток є саме тим первісним даром, який отримує дитина за спадковістю (від природи). Звідси й походить слово обдарованістьНа основі наявного у людини задатку в неї можна розвинути відповідну здібність.
   Здібністю є психічна властивість, за наявності якої людина успішніше справляється з певним видом діяльності у порівнянні з тими людьми, які такої здібності не мають. Здібність на основі задатку може розвиватись не сама по собі, а внаслідок відповідної діяльності людини у взаємодії з іншими умовами, передусім із соціальним середовищем..
   Варто зазначити, що вихідні відмінності між людьми від природи полягають не в готових здібностях, а в задатках до конкретного виду діяльності.
   Очевидно, що здібність є більш складним, по відношенню до задатку, поняттям. Задатки є необхідною, але ще не достатньою умовою успішного здійснення людиною певної діяльності. Задатки мають генетичні корені, а здібності вже простягаються у соціальну сферу людини.
 Слід також пам’ятати, що не можна говорити про обдарованість дитини, не вказуючи, до якого виду діяльності вона обдарована. Тобто вираз математично обдарований є не достатньо коректним.
Варто відмітити, що дана проблема є актуальною і вона перебуває в полі зору науковців та педагогів-практиків всіх розвинутих держав [10-13]. Це пов’язано з тим, що від рівня дослідження даної проблеми та наступного впровадження отриманих при цьому результатів у педагогічну практику залежить науково-технічний та культурний потенціал країни.
Не зачіпаючи спеціальні види обдарованості (образотворчу, музичну тощо), ми зупинимось лише на тих видах розумової обдарованості дитини, які можна розвинути у відповідні здібності під час навчання природничо-математичних дисциплін. Проте наші міркування з певним наближенням можна буде перенести й на навчання іншим предметам.
Відразу слід сказати, що наша система освіти успішно справляється з розвитком інтелектуальних здібностей дитини. Функція інтелекту людини полягає у тому, що вона здатна запам’ятати значну кількість інформації та адаптуватись на основі цього до навколишнього середовища. Як вже говорилось вище, наша система освіти з розв’язанням даної проблеми справляється успішно. Для цього існує значна кількість методик та відповідних дидактичних засобів. Педагогічні ВНЗ здатні готувати відповідні кадри.
Якщо людина здатна до цілеспрямованого всебічного вивчення властивостей, характеристик, особливостей певного об’єкта або явища, вміє формулювати на основі отриманих результатів висновки, то можна говорити про те, що вона має дослідницькі здібності. В результаті досліджень людство отримує нові знання про навколишній світ.
Творчими здібностями є такі здібності людини, за наявності та при використанні яких, вона є здатною до створення оригінального продукту.
Різниця між діяльністю дослідника та творця полягає в тому, що дослідник відкриває те, що вже існує, а творець створює новий продукт. Ернест Резерфорд, наприклад, здійснив експериментальні дослідження, в результаті чого відкрив атомне ядро та побудував модель атома. Звернімо увагу, ядро існувало й до цього, - Резерфорд лише відкрив його, розширивши цим знання людей про будову атома. Творець, наприклад, винахідник або поет створює те. чого ще не існувало. Джон Д. Лауд винайшов кулькову ручку, а поетеса Марина Коновальчук написала вірш «Королева творчості». Ні того, ні іншого до часу їх створення не існувало.
Найпростіше діагностуються задатки до інтелектуальної діяльності. Для цього підходять всі види контролю знань тих, хто навчається. Може підійти й будь-яка шкала оцінювання.
Набагато складніше діагностувати задатки до дослідницької діяльності. Причин принаймні дві. По-перше, дітей із такими задатками менше у порівнянні з першими. По-друге, іноді не вдається розпізнати занадто слабкі їх вияви. Ми цю проблему вирішуємо дослідженням виконаних учнями комплексних робіт, які містять у собі різнопланові завдання, характерні для інтелектуала, дослідника та творця. При цьому дозволяємо обирати для виконання лише ті з них, які їм більше підходять.
Нижче наводиться приклад такої діагностичної роботи.
Завдання 1. Поясніть, чому очі деяких тварин, наприклад, кішок та собак «світяться» у темряві.
Завдання 2. Дослідити процес охолодження води.
Обладнання для виконання дослідження слід вибрати самостійно.
Завдання 3. Відомо, що для отримання додаткової опори при ходьбі, люди користуються паличками. Для людей, що мають захворювання ніг, такий допоміжний засіб є просто необхідним. Можна було помітити, що такі палички мають на своїх кінцях гумові наконечники. За допомогою них між паличкою та покриттям дороги утворюється гарне зчеплення – вони не ковзають. До того ж «м’ягка хода” палички не супроводжується стуком, що має місце при використанні не обладнаних таким наконечником паличок. Проте людині іноді приходитись переходити занадто слизькі ділянки дороги, наприклад, покриті льодом. Виходячи з цього, вам необхідно запропонувати просту конструкцію палички, за допомогою якої людині було б безпечно рухатись по різних покриттях, наприклад, по асфальту, керамічній плитці, дерев’яній підлозі, по льоду тощо.
Можна сказати, що в більшості випадків учень, який має задатки до інтелектуальної діяльності, обере перше завдання. Друге завдання оберуть діти, які мають задатки до дослідницької діяльності. А третє завдання для творців – винахідників. 
Відмітимо, що всі ці завдання давались нами для виконання учасникам Всеукраїнських конкурсів юних дослідників та винахідників «Едісони ХХІ-го століття». Зараз в даному конкурсі вже беруть участь учні 5-8 класів не лише України, а й з Республіки Білорусь, Республіки Молдова та Республіки Польща. Цей конкурс (у 2015 році він вже є дев’ятим) і призначений для діагностики задатків учнів до певного виду розумової діяльності та наступного їх розвитку у відповідні здібності.
Якщо оговорити про розвиток виявлених задатків у відповідні здібності, то автором розроблені відповідні методики, які викладені у його навчально-методичному посібнику для загальноосвітніх навчальних закладів [2] та докторській дисертації [9]. Згадаємо лише найпростішу з них, - це розв’язування учнями відповідних (дослідницьких та творчих) задач. Значна їх кількість є у згаданому вище посібнику [2]. Такі задачі ми пропонуємо для розв’язання як на уроках так і в позаурочній роботі з відповідного предмету. Особливе місце належить вже згаданому конкурсу «Едісони ХХІ-го століття» та Всеукраїнському турніру юних винахідників і раціоналізаторів. Турнір проводиться щороку. 16 турнірів було проведено в м. Чернігові, а 17-й з них вже проводився на базі Українського фізико-математичного ліцею та кафедри фізики Національного університету імені Тараса Шевченка. Де-факто даний масовий позаурочний захід є міжнародним, адже в ньому беруть участь представники інших держав.
Говорячи про задатки та здібності, не варто віддавати якійсь з них перевагу. Звичайно ж, занадто важливими є задатки та здібності до дослідницької та творчої діяльності, проте в житті завжди знаходиться місце й для використання інтелектуальних здібностей. Інтелектуал найчастіше оперує готовими знаннями, що є досить важливим не лише для виконання рутинної діяльності, а й для роботи, яка полягає у фільтруванні, оцінюванні на предмет новизни ідей, які висовуються дослідниками та творцями. З цього приводу, можливо, буде цікавим те, що викладено в наступному абзаці.
Під час проведення турнірів (а кожен з них триває 5-6 днів) ми здійснюємо відео зйомку творчої роботи учнів. Це дозволяє нам весь наступний час аналізувати їх діяльність. Так, наприклад, під час проведення останніх турнірів були отримані відеоролики з відображенням діяльності учнів з розв’язування нових для них задач. В ході такого аналізу нам вдалось прийти до попереднього висновку стосовно того, що в групі учнів-старшокласників, які всі є винахідниками, тобто творцями, відбувається ситуативний розподіл ролей на тих, хто насправді творить, та на тих, хто оцінює результат творчості. Це, за припущенням автора статті, пов’язане з необхідністю створення найбільш сприятливих умов для генерування ідей (винаходів) із одночасним здійсненням їх оцінювання. Цього вимагає робота групи творців в екстремальній ситуації. Водночас ми знаходимо підтвердження вже існуючої думку стосовно одноосібної творчості.
Про це автор повідомив психологам Республіки Польща, що викликало в них здивування.
Очевидно, що для підтвердження або спростування зафіксованого потрібно продовжити наші подальші спостереження, а, можливо, й спеціально підготовлений експеримент. 

Davidenko A. A. (Andrey Davidenko)
TYPES INTELLEKTUAL GIFTEDNESS CHILD, 
OF DIAGNOSIS AND DEVELOPMENT IN ABILITIES
The article is devoted to the important present problem, without which can not successfully be done to prepare the younger generation for productive activities. The author believes that the solution of this problem, above all, promote a proper understanding of educators such concepts as gifted child, his inclinations, abilities and more. Unless this accuracy, the trend is currently teaching activities will not receive further development. However, the interpretation of these concepts the author introduces the features of the diagnostic traits to related activities and those activities that contribute to the development of the deposits in ability. In the article there are examples of diagnostic problems and methods of their application.
Here the author makes him notice of the observed phenomenon of spontaneous roles in groups of creators. Group students with the ability to inventive activity, independently distribute roles so that among them were the creators and intellectuals. It is assumed author of the article, due to the need to create the most favorable conditions for the generation of ideas (inventions) with the simultaneous implementation of the evaluation. This also requires the work of a group of creators in an emergency. At the same time we find confirmation by the existing opinion on the sole work. The author did not specify and the future direction of his research gifted child.
The article used the results of its own scientific research of the author - Doctor of Pedagogy (habilitat), professor, and his own experience as a teacher of physics at school. Teaching by experiments conducted during the preparation and conduct undertaken on his initiative tournament young inventors and innovators (for students grades 9-11) and Ukrainian competitions of young researchers and inventors "Edison XXI Century" (for students in grades 5-8 ). You can argue about the effectiveness of these mass extracurricular activities (participants receive patents) and their popularity not only in Ukraine but also abroad.
This article may be useful to students, masters, postgraduate and doctoral students, teachers and all those who are interested in the problems of development talent to a child's activity.
Key words: gifted, gifted child, inclinations, abilities, intellectual abilities, research skills, creativity, development activities, training, education system.
Бібліографічний список: 
1.     Давиденко А. А. Від педагогіки знань – до педагогіки розвитку здібностей // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. Вип.97 / Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка; гол.ред. Носко М.О. – Чернігів,: ЧДПУ, 2012, - 520 с. – С. 176-179. 
   2.  Давиденко А. А. Науково-технічна творчість учнів: навчально-методичний посібник для загальноосвітніх навчальних закладів. - Ніжин: ТОВ “Видавництво “Аспект Поліграф”, 2010. – 176 с. 
   3.     Давиденко А. А. О необходимости переориентации процесса обучения физике на развитие творческих способностей учащихся // Учебный эксперимент в образовании. – 2014. - №3.- С. 43-50 (Мордовия, г. Саранск).  
   4.     Давиденко А. А. Обновление содержания повышения квалификации учителей физики в системе дополнительного профессионального образования // Научное обеспечение системы повышения квалификации кадров: научно-теоретический журнал // 2014. - №2(19). – С. 103-107. (г. Челябинск). 
   5.     Давиденко А. А. Переориентация системы образования на развитие способностей человека // Optimizarea invatamantului in contextul societatii bazate pe cunoastere. Materialele Conferentei Stintifice Internationale 2-3 noiembrie 2012. – С.438-441. (Chisinau). 
    6.     Давиденко А. А. Поняття обдарованості дитини // Практична психологія та соціальна робота – 2013. - №7. С. 34-38. 
   7.     Давиденко А. А. Проблеми підготовки вчителів природничо-математичних дисциплін до роботи з учнями, які мають задатки до дослідницької та творчої діяльності // Вересень. – 2013. - №3-4 (64-65). – С. 35-39. (Миколаїв).
    8. Давиденко А. А. Творчість як процес гармонізації системи // Педагогіка і психологія. Вісник НАПН України. – 2011. - №4(73). – С.78-85.
     9.  Давиденко А.А. Теоретичні та методичні засади розвитку творчих здібностей учнів у процесі навчання фізики: Дис… докт. пед. наук: - Київ: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2007. – 467 c.
1   10.    Cropley, A. (1991). Unterricht ohne Schablone. Wege zur Kreativität. München: Ehrenwirth.
.      11.  Feger, B. & Prado, T. M. (1998). Hochbegabung: die normalste Sache der Welt. Darmstadt: Primus Verlag.
1   12.  Mähler, B. & Hofmann, G. (1998). Ist mein Kind hochbegabt? Hamburg: Rowohlt Taschenbuch Verlag.
1   13.    Stapf, A. & Stapf, K. H. (1995). Hochbegabte Kinder in der Schule. In Lehrer-Schüler-Unterricht. Handbuch für den Schulalltag. 17. Ergänzungslieferung, Länderausgabe Sachsen. Stuttgart: Raabe Verlag.


Немає коментарів:

Дописати коментар