Результати наукової діяльності та їх впровадження у практику.

Останні новини

12 лютого 2017 року професору Давиденку А. А. вдалось зафіксувати явище закипання води під дією механічних коливань акустичного діапазону. Для тих, хто фізику пізнав не далі шкільного її курсу: закипання може бути не у всьому об'ємі рідини, а мати й локальний характер. Експеримент настільки простий, що його можна відтворити, навіть, в домашніх умовах.  Результати спостережень опубліковані на міжнародних фотостоках у розділах "Наука": https://www.shutterstock.com/video/clip-24507500-stock-footage-excithttpsed-finger-movement-fluctuations-vessel-walls-leads-to-active-evaporation-of-water.html?src=gallery/GL643YFpA7OAf0lAWPFpBw:1:2/3p . 
Підготовлені та розіслані статті до наукових журналів.
Ми бачимо перспективу використання даного явища на практиці, зокрема, для отримання аерозолей, активного сушіння поверхонь при низьких температурах, пониження температури рідини при нормальних умовах тощо.  

Відкрита ще одна сторінка життєтворчості відомих вчителів України

21-го січня 2015 року в Національному педагогічному університеті ім. М. П. Драгоманова на засіданні однієї із спеціалізованих рад прозвучали такі слова: «…Наталії Миколаївні Халімон присудити науковий ступінь кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки». Науковим керівником автора захищеної дисертації «Педагогічна і науково-методична діяльність  Л. П. Деполович (1869-1943 рр.» пощастило бути мені – доктору педагогічних наук, професору Давиденку А. А. Тому я розміщує текст цієї невеличкої довідки на сторінці блогу очолюваної мною кафедри. Навряд чи знайдеться людина, яка скаже, що це не етично та не коректно (цікаво, що в справшній науці існують такі терміни... ).

Як науковий керівник повідомлю, що короткій фразі «присудити науковий ступінь», як і моєму короткому виступу на засіданні спеціалізованої вченої ради, передувала тривала та кропітка робота дослідника Н.М.Халімон, яка на той час була директором Ковчинської ЗОШ І-ІІІ ступеня Куликівського району. Були і радість, і тривога, і певний відчай, зокрема тоді, коли з боку окремих людей, причому тих, які мають науковий ступінь та вчене звання, приходилось чути, що дана тема не є дисертабельною, а матеріалу достатньо лише для написання книги з умовною назвою «Дидактика Л.П.Деполович». 

  Додам, що Л. П. Деполович можна віднести до тих людей, які зробили чимало не лише з точки зору дидактики, а й з методики навчання природознавства та математики в початковій школі. І в такому випадку знецінювалась би її значно більша роль. …Відомо, що саме з цією метою недобрі люди або ж зависники акцентують увагу на значно менших, другорядних досягненнях певного фахівця – тоді завуальовується головне… Проте, обходячи моральні та етичні якості, скажу, що, дійсно, для простого селянина те, що Дмитро Іванович Мендєлєєв вмів робити чемодани, є зрозуміло й важливо більше, ніж те, що він зумів систематизувати хімічні елементи...  

 Але нам вдалось не прийняти нав'язувану думку і, як бачимо, педагогічна наука збагатилась тим, про що можна прочитати в авторефераті, і тим більше, в самій дисертації Н.М.Халімон. Все це зараз можна легко знайти в глобальній мережі Internet. Нижче подається лише текст короткої довідки про педагогічну та науково-методична діяльність Л. П. Деполович.

    Лідія Платонівна Деполович, автор  довоєнного букваря для учнів, що витримав 19-ть перевидань,  укладач численних читанок, математичних задачників, вчитель-методист початкової освіти 20-30-х років ХХ століття.

 

Л.П.Деполович народилася 14 листопада 1869 року в с. Ковчин у сім’ї місцевого приходського священика Платона Деполовича. Після навчання в Ковчинській земській школі  в 1885 році вступила в Чернігівську гімназію, яку закінчила в 1893 році.  Свій педагогічний шлях розпочинала в Количівці, де вчителювала з 1893 по 1901 рік . Із 1901 по 1908 рр. працювала вчителем Ковчинської земської школи. Після переїзду сім’ї до м. Чернігова  вчителювала до 1922 року в 5-й Радянській школі (з 1922 року школа стала називатись ім. Леніна),  а з 1922  року –  у 18-й Українській школі ім. Коцюбинського.

Педагогічний стаж Л. Деполович на 1923 рік складав рівно 30 років. Педагогічних надбань і спостережень за цей час накопилось чимало, і Лідія Платонівна взялася за складання посібників для навчання грамоти. Її інтереси зосередились на проблемах методики навчання в початковій школі. Вона працювала над методами навчання читанню й письму, розвитку усного мовлення дітей, досліджувала питання вдосконалення майстерності вчителя. У 1920-х роках вона склала свій авторський буквар «Нумо читати», який був виданий видавництвом «Радянська школа» в 1926 році .     

 Саме в цей час, на початку 1926 року, при Всеукраїнській академії наук (ВУАН) почало функціонувати Бюро педагогічної інформації та консультацій. Воно об’єднало значні методичні сили Києва, налагоджувало й підтримувало зв’язки з сільським учительством. Це пожвавило освітню науково-дослідну роботу й сприяло поширенню педагогічних знань і літератури, тобто позитивно вплинуло на розвиток педагогічної думки України в 20-ті роки ХХ століття.  

Видавництво буквара для учнів – це був лише вдалий початок. В арсеналі чернігівського вчителя-методиста початкової освіти нараховується майже п’ятдесят  різноманітних видань букварів (в тому числі й для шкіл грамоти, трудшкіл), читанок, математичних задачників, методичних розробок тощо.  Видавнича діяльність Л. Деполович була досить плідною. У період з 1926 року й, практично до останнього року свого життя, по 1943 рік Лідія Платонівна систематично друкувала свої наукові доробки.

У 1927 році Л. Деполович переїжджає до м. Києва, де продовжує займатися вчительською діяльністю та паралельно складанням та упорядкуванням посібників для навчання грамоти.  Доленосною для Л. Деполович стала зустріч із відомим педагогом того часу О.М. Астрябом, котрий керував тоді сектором методики викладання математики згаданого вище Бюра педагогічної інформації та консультацій.  О. Астряб відносився до прогресивних педагогів свого часу, був прихильником реформування методики викладання шкільних предметів у напрямку розвивального навчання, використання методів спостереження, порівняння, які б спонукали учнів до самостійних висновків. У цьому питанні О. Астряб та Л. Деполович були однодумцями, що й привело їх до тісної співпраці. У той час постало завдання створення принципово нових програм і підручників для єдиної трудової школи. Проявом перебудови шкільного життя стало запровадження комплексної системи навчання, нових типів підручників (робочих книжок, розсипних книжок). Усі ці чинники й привели до створення Л. Деполович та О. Астрябом у 1928 році підручника «Математичний задачник. Перший рік навчання в міській трудшколі». У ньому є досить багато місць методичного змісту. Сторінки методичного змісту посібника – це не що інше, як варіант роботи з обдарованими  дітьми, тими, хто до школи йде підготовленим. До того ж, методичні сторінки спонукають дітей до дослідницької самодіяльності, привчають самостійно вчитися, що є дуже важливим. Високу оцінку можна дати ігровому стилю «Задачника». Дуже часто Л. Деполович та її співавтор брали за основу задачок якусь гру, радили дітям самим погратися, щоб здобути математичні навички.

Справжнім довгожителем можна вважати її буквар, який вперше побачив світ у 1938 році. З того часу буквар перевидавався аж до 1956 року й витримав 19 перевидань, а загальний тираж цього букваря складав понад 10 мільйонів примірників!

Чимало підручників Л. Деполович вийшло в 1930-х рр. в співавторстві з такими відомими педагогами як О. Музиченко, О. Астряб, Т. Гурвич, Т. Пасіка та ін.

Видання Л. Деполович набагато років пережили свого автора. Навчальні та методичні посібники з її іменем друкувалися регулярно в період із 1944 по 1956 роки. Останнє 19-те видання букваря Л. Деполович було підписано до друку 20 жовтня 1955 року.  Використання букваря Л. Деполович не припинялося навіть в період окупаційного режиму, встановленого фашистами в Україні.

За підручниками Л. Деполович навчались тривалий період не лише діти України, а й діти українських емігрантів за кордоном. Зокрема, в Канаді  вивчення української мови за підручниками Л. Деполович продовжувалося ще й на початку ХХІ століття.

За формою викладу підручники Л. Деполович компактні, лаконічні, містять матеріал високого ступеня узагальнення і, разом з тим, конкретні, містять в собі необхідний достатній обсяг фактичного матеріалу. Структура підручників має текст, як головний компонент, і нетекстові допоміжні компоненти. Виключно всі підручники Л. Деполович багаті на ілюстративний матеріал. Це робить їх привабливими для дітей, особливо початкової школи.

Аналізуючи навчальні посібники Л. Деполович, можна назвати її дидактику дидактикою розвивального навчання, тісно пов’язаною з практикою повсякденного життя. Ідея саморозвитку дитини є наскрізною в її посібниках та методиках.  

 Л. Деполович однією з перших у педагогіці розпочала створювати і впроваджувати в практику навчальні комплекси, які включали: підручник, методичний посібник для вчителя та робочий зошит для учня.

У сучасних умовах відродження національної культури й освіти, інтегрування та диференціації навчально-виховного процесу можна творчо використовувати низку поглядів  Л. Деполович, а саме:  з проблем індивідуалізації процесу навчання, диференційованого та особистісно орієнтованого підходів до навчання, ігрової діяльність на уроці, необхідності збереження та зміцнення здоров’я дітей та ефективності використання міжпредметних зв’язків у навчанні та вихованні.

Актуальними з точки зору сьогодення залишаються й погляди та думки Л. Деполович на вимоги до особистості педагога навчального закладу, його підготовки та професійної етики, а саме ті особистісні якості педагога, які вважала обов’язковими чернігівська методистка у 1930-х рр.: креативність, високоморальність та беззастережна відданість своїм обов’язкам, високоосвічена особистість, яка має фахову підготовку, володіє змістом і технологіями забезпечення сприятливих умов для розвитку дитини,   знайшли відображення в прийнятому 2012 року Етичному кодексі українського вчителя.

Таким чином, результати дослідження дають підстави вважати, що  Л. Деполович здійснила вагомий внесок у становлення та розвиток методики навчання грамоти та підручникотворення, а її педагогічний феномен й спадщина мають вагоме значення для сьогодення.  

  У нових соціально-економічних умовах, коли перед освітянами стоїть завдання щодо створення освіти ХХІ століття, провідні ідеї та напрацювання Л. Деполович заслуговують на увагу й використання.  Відповідно, вивчення життя й діяльності  чернігівського педагога, її творчої спадщини набуває особливої актуальності в умовах сьогодення та сприяє трансформуванню її педагогічних ідей у систему сучасної освіти.